[i]У полі дівчина сумна
На пагорбі сидить і плаче,
Коханого звела війна
В могилу, не побачить
Вона вже більш його очей
Ясних, як місяць в небі,
Не спатиме вона ночей,
Чекатиме його до себе,
Як хтось лиш увійде до хати,
На шию кинеться йому,
Потім побачить, що то мати
І проклина страшну війну.
В безумстві, в вічному чеканні,
З пекучим болем у душі
Вона чекатиме світання,
Щоб дім пустий цей залишить,
І щоб могилу навістити,
Поплакать і посумувать,
Аби лиш вдома не тужити,
В пустій хатині спочивать.
Забрала в неї все війна,
То хай життя теж забирає,
Так думала вона, нема
Життя, якщо коханого немає.
Та попри все живе надія
У серці бідної вдови,
Живе ще віра, є і мрія,
Що він повернеться з війни.
Молитись Богу вічно буде,
Щоб милого вернув з війни,
Вона його довіку не забуде,
А він завжди приходитиме в сни.
[/i]
2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486545
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2014
автор: Юлія Кириленко