Я тільки попрошу канатну дорогу,
Бо трохи тривога у світі без Бога
І трохи самотньо у натовпі друзів,
І важко в напрузі, немов у кольчузі,
Шукати сеньйора для меча свого.
Знати, що ти – назавжди перегрін,
Що з мертвих картин кровоточать стигмати
І дикий приціл твого автомата
Малює в повітрі чадний серпантин.
Тепер, на канати безмовно ступивши,
Якийсь арлекін заплітатиме тишу.
І ми, цього світу невдячні байстрята,
Комедію масок назвемо «дель арте».
А потім кинджал нам канати розріже,
І урвище прийме ще сто домовин,
А тишу порушить лункий передзвін,
Бо впустить у темінь ковпак арлекін.
17 березня 2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486547
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.03.2014
автор: Софія Костицька