Доборолися, добалакалися,
Досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
Незалежною, хоч на мить
Від кайданів, що волю сковують?
Від копит, що у душу б’ють?
Від чужих, що тебе скуповують?
І своїх, що тебе продають?
Прости мені, мій змучений народе,
Що я мовчу, дозволь мені мовчать!
Бо сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі не з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
Але у бік безодні!
Ліна Василівна Костенко
А що ж тепер? Невже усе?
Рвуть на куски мою країну,
Тож збережімо честь, лице,
Нас просить донька України!!!
Що присвятила все життя,
Служінню мові і народу,
Вона і мати, і дитя,
У Бога молить за свободу!
Прислухайтесь, прошу і я...
Шануймо нашу Україну,
Бо бездіяльність, як змія,
Залишить на землі руїну!
Віталій Назарук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486917
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2014
автор: Віталій Назарук