Вже не кричу,не охаю, не плачу.
Не знаю чи живу,але все бачу.
Не знаю,чом затамувала подих.
Мов зупинився час…Та ні,він ходить.
Якесь провалля в світі і в природі,
Страх замінив той спокій у народі.
Куди іти? Обрізані дороги ..
Лишилась в людях лиш одна тривога.
Так моторошно всмоктує лавина,
Мою зболену неньку Україну.
Зійди Архангели Ти світлий на цю землю
Розвій крильми пітьму й смердючу мерву
Я хочу,щоб весна зігріла поле,
Щоб без страху йшли діточки до школи.
Щоб синє небо й золоте колосся
У наші душі струменем лилося.
Помилуй Боже,всі Свої творіння,
Кукіль збери,облиш лише насіння.
Не варті ми того,та добре знаю,
Що милосердя Твоє є безкраїм.
Вже не кричу і серце ритм змінило,
Караєш Боже тих,що любиш щиро.
19.03.2014р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486945
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.03.2014
автор: леся квіт