Озвавсь заклично в шибу ранок сизий:
-я вже збудив луги, ліси, степи,
Земля вдяга свої святошні ризи,
Агов, козаче, весну не проспи!
День набухає вільгістю й чеканням,
А птаство з піднебесних верховіть
В передчутті знемоги і бажання
Капелою урочисто дзвенить.
Іще Макар не гнав овець по полю,
А вже насіння проситься в ріллю.
Нуртують соки радістю і болем,
Й клітина кожна аж бринить – люблю!
Творю, надіюсь, сію, сподіваюсь,
Віддам наснагу думам і плодам,
Але цього освяченого раю
Нікому на поталу не віддам!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486963
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2014
автор: stawitscky