Пробач, що не пишу тобі віршів
Пробач, що в потік образ я поринаю
Бо від байдужості холодної дощів
Я душею, як поет вмираю
Пробач, що стримуючи біль
Усієї правди не кажу
Я пережила сотні божевіль
А любов твоя складалась з міражу
Пробач, що досі ще кохаю
І вірність, мов лебідка бережу
На фото кожен вечір споглядаю
І страждань шукаю я межу
Я в кайдани тебе не схопила
Ти вільний, коханий, як птах
Це в мене щастя розірвана жила
А доля від помсти сховалась в горах
Я піду, коли твій вітер свободи
Мене на шлях новий приведе
Гордості забери нагороди
Бо їх час незабаром вкраде
Пляшку вина відкоркуй
На радощах пісню співай
Нову картину життя намалюй
І фарб яскравих додай
Ти Галатею з мене ліпив
Та не Пігмаліон ти, шкода
А скільки вкладено сил
Знає лиш днів почорніла вода
Пройдуть роки і ти мене згадаєш
Бо в пам’яті «Delete» не натиснуть
Серце мукою розкраєш
Та розумні двічі в одну ріку не ідуть…
© Леся Приліпко,10.03.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487071
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2014
автор: Леся Приліпко-Руснак