Збираються пси із вулиць
Прибічних,
Тягнеться дим караваном
У полі,
Руки мерзнуть від холоду
Січня,
Горло палає від голосу
Крові,
Хтось збирає нас всіх
Докупи,
Наче швартує канатами
Рани,
І роздає нам повітря
У груди,
У руки кулі,
І барабани.
І я питаюсь його,
Коменданте,
Для кого зброя на
Пальцях мерзлих,
Хіба недостатньо
Нам було, брате,
Убитих вчора,
Безвісти щезлих?
І він відводить мене
Убік,
Відсуває штик-ніж
З плеча,
І я помічаю
Як холод зник
У блакитних його
Очах.
Я знаю, брат, що
Сумуєш ти,
Що не показуєш
Це на людях,
Але довкола стоять
Хрести,
Найбільший з яких
Карбуєш на грудях.
То ж тримай при
Собі свою віру,
Новий револьвер
І піджак бризентний,
Бачиш, правда насправді
Сіра,
Немов сажа у лампах
Підземних.
І я слухаю його мимоволі,
Дістаю із шинелі
Порох,
Свобода тоді лиш
Синонім волі,
Коли її визнає ворог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487532
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2014
автор: ДжоніПол