Ішла Весна, сповита вся бруньками,
Несла з собою свіжість і тепла ковток.
Ішла, покрита білим цвітом, пелюстками,
У супроводі сонця ясного й пташок...
Її сліди зеленою травою поростали,
Яка периною вкривала чорноземи...
На ній конвалії пахучі виростали,
Й спліталися в прекрасні діадеми.
Ішла, натхненна власною красою
І зупинила в Києві свій довгий шлях...
А на Майдані море квітів, вмитих не росою,
А сльозАми... Й синьо-жовтий стяг.
Важке повітря від горілих чорних шин,
Просочене людськими почуттями.
Та залишки зотлілих вщент машин...
Сира земля покрилася рубцями.
Збентежена Весна заплакала з жалЮ.
Дощем котились сльози по її лиці.
А потім мовила одному журавлю:
" Лети, мій милий! Забирай на крилах біди всі..."
Він полетів... Весна ж бо залишилась,
Щоб землю лікувати від журби...
Вона, мов квітка польова, розкрилась,
Роздала всі свої чесноти і скарби.
Промінням сонячним зігріла все довкола,
Надією прокралась у людські серця.
Весна цвіте... Земля ж не охолола.
Нехай не буде більше свіжого рубця...
22.03.14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487537
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 22.03.2014
автор: Богданочка