[i]Додаю вірш, написаний 13 лютого 2014 р.
Деякі слова хочеться забрати назад,
решту - залишити надовго...
Країна переживає той самий вирішальний момент,
коли конче необхідне переосмислення
власних внутрішніх цінностей кожною людиною
[/i]
Прихильниця я революцій в собі, –
коли не прикритись юрбою…
коли усередині – кровний двобій…
коли – вже не можна без бою…
коли у душі різні правди зійшлись
і звіром пішов брат на брата…
коли проминуло спокійне «колись»
і злочин найбільший – мовчати…
Ще нé відлунав замордований біль,
відвага іще не сконала…
Майданівцю милий, я вірю тобі,
але… тут Майдану замало!
О парубче щирий, романтику мій,
згадаймо свою Україну –
не те, що ми хочемо МАТИ у ній,
а те, що їй кожен з нас ВИНЕН!
Коли вже взялися "ламати режим" –
то змінюймо тільки на краще!
Країна чудес – не країна чужин.
Зважаймо: хтось мислить інакше.
Бо вже інтернет до "розколу" дійшов.
(Воюють і там до загину).
Ох, буде ганьба нам довіку, якщо
розломимо ми Україну...
О як її серце – наш Київ – болить,
зазнавши такої огуди!
Рятуймо її, відмиваймо щомить
від злого бездумного бруду!
У цій, некерованій вже, течії
плекаймо любов і надію.
Хранімо її, бережімо її!
Спотворити кожен зуміє!
І прикладом добрим, достойним своїм
висвітлюймо душі терпляче!
Коли над Майданом розвіється дим,
і вдасть: не було його наче, –
будуймо! Бо всяк лінуватись навик
в житті… від дивану – до столу…
Вже час – розгрібати (свідомо) смітник
у власній душі і довкола!
Забути, закреслити слово «хабар»,
а не спокійнісінько жити,
годуючи мовчки неситих нездар,
в яких Україна – корито.
Аби чорна пліснява не увійшла
нечутно до рідної хати –
стараймось неробства, жадоби і зла –
найперше собі! – не прощати.
Ростити в суворості власних дітей,
до зла в неминучім протесті.
Бо ця вседозволеність переросте
у національне безчестя!..
…Гартуєш себе тисячАми годин.
Тобі – друзі вірнії дані.
Та з власною совістю ти – сам-один
на цім велелюднім Майдані!
Дивись, досягнувши омріяних прав,
аби не втопився в "кориті"!
А щоб і надалі натхненно стояв
за гідність – щодня і щомиті...
Якщо за ОБОВ’ЯЗОК йде боротьба,
і буде тривати довіку,
я першою (як не завадить юрба),
вклонюся тобі, Чоловіку.
Розумний, достойний, міцний – саме той,
який най і вб’ється, а БУДЕ!
І скажуть усі: «Це – народний герой,
що виведе націю в люди!!!».
Усе, що робитимеш ти – недарма,
воно принесе нагороду!
Бо в світі найбільшої сили нема,
ніж сила любові народу.
Якщо ж все заради самих тільки ПРАВ,
політика... – що тут казати?..
"Крадій у злодюги ломаку украв..."
Вирішуймо: БУТИ чи МАТИ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487619
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.03.2014
автор: Тетяна Яровицина