Тобі здається, я не плачу.
Можливо, дощ упав на щоки.
Чи то мені згадались роки,
Як ми літали в небесах.
Руками все в твоїх косах
Я путався, як вперше грався.
І тій весні я весь віддався
І покружило, понесло…
З тобою в танці ми єднались.
До неба свого підіймались
І не боялись падать вниз.
Спрагу вталяв травневий бриз.
Нам було всього для кохання.
Тепер я сам. І в чом питання?
Хто винен? Де шукати правди?
То все не те. Мені би фарби…
Я замалюю сірі хмари,
А дощ веселкою зроблю,
Але ти барви мої вкрала…
А я то все тебе люблю.
Тобі здається, я не плачу.
То почуття мої виходять.
Вони собі покій знаходять
Серед садів, що на землі.
Мені ж лишаються нові.
Та почуття старі не ймуться.
Най всі підуть, але ж знайдуться
Піщинки із твоїм лицем.
Хоч кулю в лою… і без проблем.
Тай тут одна проблема є –
Життя кохаю я своє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487650
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2014
автор: Сашко Ткаченко