Тобі здається…

Тобі  здається,  я  не  плачу.
Можливо,  дощ  упав  на  щоки.
Чи  то  мені  згадались  роки,
Як  ми  літали  в  небесах.
Руками  все  в  твоїх  косах
Я  путався,  як  вперше  грався.
І  тій  весні  я  весь  віддався
І  покружило,  понесло…
З  тобою  в  танці  ми  єднались.
До  неба  свого  підіймались
І  не  боялись  падать  вниз.
Спрагу  вталяв  травневий  бриз.
Нам  було  всього  для  кохання.
Тепер  я  сам.  І  в  чом  питання?
Хто  винен?  Де  шукати  правди?
То  все  не  те.  Мені  би  фарби…
Я  замалюю  сірі  хмари,
А  дощ  веселкою  зроблю,
Але  ти  барви  мої  вкрала…
А  я  то  все  тебе  люблю.

Тобі  здається,  я  не  плачу.
То  почуття  мої  виходять.
Вони  собі  покій  знаходять
Серед  садів,  що  на  землі.
Мені  ж  лишаються  нові.
Та  почуття  старі  не  ймуться.
Най  всі  підуть,  але  ж  знайдуться
Піщинки  із  твоїм  лицем.
Хоч  кулю  в  лою…  і  без  проблем.
Тай  тут  одна  проблема  є  –
Життя  кохаю  я  своє.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487650
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2014
автор: Сашко Ткаченко