Хочеться підняти руки в небо й прокричати:
я не хочу,не хочу більше мовчати!!
Народе мій,Шевченківправський,розбитий.
Скільки терпіть доводилось тобі,
щоб на голгофі мудрій і величній
постати з мороку, війни.
Ти надче голуб хочеш бути,
розправить крила золоті.
А тебе все в кайдани,
кайдани кують,окаяннії.
Ти хочеш правди-інші помирають.
Ти хочеш їсти-та немає крихт.
Лиш під садочком сиві мати й батько
чекають сина із війни.
Та не прийде,та не прийде сердега.
Поліг він чесно там,на полі бою.
О ні!кричить нещасна ненька,
молю тебе,о Господи,молю!!!!
Все замовчить,лиш сива мати
складе долоні,вгору підійме.
все треба,Господи,прощати.
Нахай мій син там мирно доживе...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487839
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2014
автор: Ольга Швидка