Безжалісно кудись спішать роки,
А рани серця тихо зашерхають.
Минуле все ж дається узнаки.
Із прошлих літ без спросу оживають.
І я тоді не знаю, де подітись.
Шукаю всю провину у собі.
І так захочеться до тебе притулитись.
Та що робить, надії ці слабкі.
Коли страждання крають мою душу,
А рани знов нестерпно так болять,
Я хочу запитати, просто мушу:
Чи здатен ти отак, як я, страждать?
А чи любив? Чи, може, так здавалось?
Загадка розчинилась у роках.
Але ж чому? Чому усе так сталось?
Кого судить у наших помилках?
Щоб не було. тебе я зараз прОшу.
Не смій мене забути за життя.
А я нестиму до кінця цю ношу
До подиху останнього, кінця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487858
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2014
автор: Н-А-Д-І-Я