Чоловік лежав на спині. На ньому зверху сидів інший і безжально товк обличчя кулаками. Той, що був знизу, вже не супротивився, а мирно розпростерся на землі. Його очі дивились в небо невидющім мертвим поглядом. Лице поступово перетворювалося на суцільне криваве місиво. Там де був ніс, виникла діра. На бровах виросли гематоми. Ліва щока стерлась до кістки, а під правою виднілася щелепа. Був цей чоловік вродливий чи ні, вже не мало значення. Він помер не від першого удару, але задовго до останнього.
Чоловік, що був зверху, знесилився. Він товк винного більше години. Руки вже нічого не відчували, але все рівно продовжували опускатися на те, що лишилось від обличчя. Дихання було важким. Тіло було вологе від поту. Серце дико калатало. Врешті-решт, знесилений чоловік звалився біля мерця.
Навколо була сила-силенна різного люду, який байдуже споглядав.
- Помстився? – запитав хтось.
На відповідь бракувало сил: таким важким було дихання. Чоловік лише схвально захитав головою.
- Тепер все справедливо?
Вбивця став навколішки. Цього разу повільно вилетіли слова:
- Ні… мабуть… що… ні… не справедливо.
Натовп зайшовся якимись перемовинами. За хвилину хтось почав викрикувати:
- Люди! Дозвольте мені помститися за свого чоловіка?
Почулися схвальні вигуки. Жінка вибігла з натовпу і відразу вдарила чоловіка ногою в підборіддя. Кілька зубів вилетіло разом з кров’ю. Чоловік охнув і впав спиною на теплу землю. Зверху сіла жінка і почала сипати невмілі удари. Сил захищатися не лишилось. За годину все скінчилось.
- Помстилась? – знову запитав хтось.
Знесилена жінка дивилась на свої скривавлені руки, що від болю трусились. На них падали поодинокі краплі – сльози.
- Так. – не відводячи очей відповіла вона.
- Тепер все справедливо?
- Так. – плакала вона. – Тепер справедливо.
Натовп заревів щось мало зрозуміле. А потім хтось мовив:
- Люди! Дозвольте помститись за свого батька?
Усі знову схвально закричали. Вибіг хлопець і почав товкти жінку.
Це продовжувалося дуже тривалий час. З сили-силенної натовпу щоразу хтось виходив мститись за вбитого: чоловіки, жінки, старі, діти. Все закінчувалося смертю та втомою. Потім знову – смерть та втома. Ніхто не забороняв вершити справедливість.
Аж ось один чоловік помстився за свого друга. Він не відчував а ні легкості, а ні тяжкості скоєного злочину. Єдине що лишилось – це втома. Інші відчуття полишили його тіло. Чоловік знав, що буде далі, і тому сумирно чекав на перший удар, уважно роздивляючись кров на руках. Але нічого не відбулося. Набравшись сміливості, він підняв очі. Навколо не лишилося жодної живої людини. Чоловік підвівся і, хитаючись, пішов у напрямку, якого не розумів.
Сонце байдуже палило мертві тіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487880
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2014
автор: mogil_serg