Перекроївши невблаганний час,
До скелі притуливши хвилі моря,
Буремна доля поєднала нас.
З якого дива? Чи з якого горя?
Де чорний попіл на сивини ліг,
Вогнем і димом очі виїдало,
І кров червона окропила сніг –
Химерна доля зустріч дарувала…
Так ті були поєднані світи,
Твій – щоб майбутнє наше відстояти,
А мій – кущем калини прорости
На згарищі. Берізкою на ґратах…
Троянди квітом – холод барикад
І споришем – стежки́ твої стелити…
Підтримувати світло у лампад.
Щити та каски вірою зміцнити.
Тобі – вперед! У мене крик – не йди!
Ти – серцем там, я ангелом – з тобою.
Коли ж із ніжністю вертаєш ти
Тобі здаюся віддано, без бою…
…Навіщо доля кужіль заплела?
Зіткнула тут такі світи незбо́рні?...
Щоб я об скелю битися могла?
Чи скеля щоб схилялася до моря?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487990
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2014
автор: Ірина Лівобережна