---

Немає  сили  вже  молитись,
Просити  Бога  про  одне…,  –
Щоб  серце  знов  могло  забитись
І  я  відчув  у  нім  тебе.

Молитва,  не  розкрише  камінь,  –
Не  екзогенний  це  процес;
Та  все  надіюся  на  промінь,
Що  піднесе  ще  до  небес.

Серце  вже  давно  не  мóє,
Душа  втопилась  у  тобí.
Ти  думаєш,  та  час  не  зможе
Убити  все  це  у  менí.

Я  зрозумів,  що  Бог  безсилий,  –
Прошу  я  в  нього  лиш  одне…
Моє  життя  –  як  лист  пожовклий,
Його  ніщо  вже  не  спасе.

Уже  не  прийде  більш  світанок
Моїй  утопленій  душі,
Я  не  виходитиму  з  рамок,
Хоч  все  горить  мов  у  печі.

Та  як  не  як,  буду  молитись,
Надія  –  це  моє  життя.
Хоч  Він  не  буде  і  дивитись
І  утрачу  своє  я…


6:36
21-22.02.2013р.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488168
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 25.03.2014
автор: Володимир Біленький