Моє село у юну пору
Взяло і вибігло на гору.
І там завжди схотіло буть.
Тому його Високим звуть.
А навкруги поля, поля –
Цвіте, врожаїться земля.
Хліба, наскільки бачать очі,
У береги доріг хлюпочуть.
Внизу склом річечка синіє.
Село в ній коси влітку миє.
Сюди дівчат збира, мов цвіт.
І хлопців шле за ними вслід.
На лузі верби ходять босі,
У фартушки збирають роси.
А всі сади і всі гаї
Не проминають солов’ї.
Моє село дзвінке, робоче
Зійти з гори ніяк не хоче.
Високий вибрало поріг
І бачить з нього сто доріг.
Далеко видно, хто як сіє,
Як жне і хто чому радіє.
У нього поруч небеса
І вся навколишня краса.
Колись давно, у юну пору,
Взяло і вибігло на гору.
Отут йому повіки буть.
Село Високим люди звуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488253
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2014
автор: Ніна Багата