Мені набридло. Я втомився
Тривожити завмерлу тишу.
Лиш смуток в серці залишився.
Дарма. Тобі його залишу.
Твоїх бажань метаморфози
Вже не торкнуться, не зігріють.
Я йду. Весняний цвіт мімози
Дарую, як загибель мрії.
Ти не відчула, як змінились
Типові обриси кохання.
Тілесний шал пікантно виливсь
В примарно-марні сподівання...
Прощай. Свій смуток я сховаю
Глибоко так, що не побачиш.
І ти, на те я сподіваюсь,
Тим самим холодом віддячиш.
Мене нема. Тебе не стане
В холодній світу коловерті,
І сонце, як кривава рана
Сідаючи, повільно змеркне.
І лиш колись, коли світами
Черговий березень полине,
Себе спитаю- що ж це з нами?
Навіщо ж я тебе покинув?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2014
автор: Сокольник