Несе в подолі вечір тихі зорі,
І в пеленки збирає з вишні цвіт.
Вклоняється низенько своїй долі,
Рахуючи нулі прожитих літ.
Тримає вітер зірвану хустинку,
Мальовану цілуночком удвох.
І вже через малесеньку хвилинку
Крав пір'я Янголятка для панчох.
Хизується новим плащем світанок,
Рожеву стрічку вишеньки плетуть.
Виходить тихо дівчина на ґанок.
Дощі селом співаночку ведуть.
Маленьке Янголятко заблукало,
Так натомило крильцятка малі.
Воно завжди лиш див в житті чекало,
Чом оченятка в нього пресумні?
Вже ліжечко стелив старенький вечір,
В обійми взяв маленьке Янголя.
Тихенько обнімав його за плечі,
Неначе це лише його дитя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488587
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2014
автор: Відочка Вансель