Впало соненько в плахтину,
Пеленаю як дитину.
Руки,ніженьки тримаю
І у ліженько вкладаю.
Мама ляльку не купила,
То я місяць оповила.
Зіроньками накривала,
Янгелика цілувала.
Ранком Боженьку молила:
Усім діткам в світі-миру.
Всім матусям-посміхатись.
А я-сонце пеленати.
Ой,забула повернути!
Як же мені тепер бути?
Руки,ніженьки вмиваю,
І на небо повертаю.
Промінці плела як коси,
Намочила в ранні роси.
Личко цвітом з вишні терла,
І рум'янець увесь здерла.
Стало сонечко рожевим,
Я листочком аркушевим
Затуляю йому личко.
Кажуть:хитра ж ти лисичка!
Я вже стільки натрудилась!
Ляльці суконьку пошила.
Коси ніжно розчесала,
Та й із сонечком зрівняла.
Вона ж рідна моя доця,
Зроблю все,що вона хоче.
Казочки їй почитаю,
У садочку погуляю.
Каже мама,що маленька?
Я доросла,височенька!
Хто ще сонце вповиває
Так,що матінка не знає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488683
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 28.03.2014
автор: Відочка Вансель