Я обростаю густими словами,
Наче товстий сніговик.
Карлик маленький, стою перед вами,
Переді мною же - ви...
Так і застиг у сорочечці рваній,
Серце стиснулось, як м'яч.
- Головогруда орда бусурманів,
Будете хто ви? І де ваш керманич?
Як буде ваше ім'я?
Зрушили з місця війська товстопузі
Під скреготання іржі,
Тиша ротів розв'язала свій вузол
Вигуком:
- Сашовірші!
- Ми - грандіозне творіння Сашкове,
Він же - наш Бог і поет, -
Сипалась відповідь градом шовковиць
На бахрому еполет.
Знову закралось мовчання сталеве...
- Хлопці! То ми земляки!
Рвали повітря чотириста левів:
- Надто ти вийшов мілким!
- Браття! Стривайте, все ж просто і чітко -
Спільний у нас праотець!
Вслід пролунало, як розтин печінки:
- Вибори право на те.
- Ти ще сирий, наче розчин цементний,
Ми - вже твердий моноліт,
Часом провірені, сильні моменти.
Ти стартонув на нулі.
Вірше, - незвідана нами модерність, -
Зірок торкнешся колись,
Вище помчиш крізь колючки і терни,
Нас же візьме падолист.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488725
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.03.2014
автор: Олександр Обрій