Живемо під прицілами тривоги
і молимось на сонце, щоб зійшло,
аби проміння вирвалось з облоги,
і узялося коренем зело.
У час, коли вишневі заметілі
збиваються у вирії грози,
коли ми зиму ще не відболіли,
тремтять нарциси, сповнені слізьми...
Не маємо сьогодні, що ділити,
хто вірою і правдою блажен.
Ми хочемо, аби раділи діти,
нарешті впав новітній Карфаген.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488886
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2014
автор: Окрилена