Мопсячий світ рухнув. Громом,серед ясного неба, роздався звук скрипучих дверей пабу, набігли хмари, що з них рясним дощем полилася горілка.
Аби я мала на своєму,глючному, телефоні номер Бога, я б написала йому гнівне смс "Чого ти не даєш мені сил,коли вони так треба, блядь?!".
Погас місяць, сонце заховалося за тінню пляшки. Затемнення.
На найближчі дні синоптики прогнозують горільчані опади без прояснень...Розуму.
Депресія. Бісики з жиру з собачими мордами, що так нагадують мопсячі...Яке це вже коло пекла? Боже,ми вже приїхали?
Коли тобі перестають вірити — зневіряєшся в собі. Хто ти така?! Хто дав тобі право вибирати за вас обох?
Хвороблива фантазія породжує в уяві єдинорогів, яких в природі ніколи й не існувало. Чи я помиляюся?
"Я, как и ты, две копейки на счету", а "Називала рибою, не просила нічого в замін". Рибою до пива.
Як що ти колись вирішиш проміняти місяць на пляшку, то не забувай, що такі пляшки швидко спустошуються, її місткість навіть не 0,5, а от світло місяця вічне. Ну а як що і не вічне, то все одно його вистачить тобі до кінця твого нікчемного життя. Життя женщіни-гамно. В гамно.
І хто тепер поволочить тебе п’яну з кладовища додому? А я тобі скажу — ніхто! Бо ти зробила не правильний вибір. Але головне те, що зробила ти його сама.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488888
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2014
автор: Graveyard_Slut