(Уривок)
Скликає мати доньок і синів.
«Реве та стогне Дніпр…», – гучить священно.
Щоранку владно линуть позивні, –
Апостол Правди зве – Тарас Шевченко.
Під божим небом є така земля.
Є Україна. Сила є і воля.
В сім’ї великій щиро прагну я,
щоб нам частіше усміхалась доля.
Ми є народ. Але куди йдемо?
В державу нашу кріпне спільна віра?
Над прірвою в покорі стоїмо…
Пора. Від слів – до праведного діла.
Єдиний Боже, захисти цей край.
Пошли нащадків – благородних, дужих.
Хоч не судився на землі цій рай,
та щоб ніколи не було байдужих.
Іду по лезу. І зове краса.
Шлях – битий-битий… Крутяться колеса.
Дніпро могутній знову воскреса.
І лебеді виблискують над плесом.
Завітне місце. Думи запеклись...
Здіймаюсь важко на Чернечу кручу.
На Україні – гірше, ніж колись.
Вже бідолашну довели до ручки.
Ми всі в цім світі – грішні земляки.
Спрадавна мирить нас єдине небо.
Ідуть, ідуть на ярмарок роки.
А нам – все мало: завжди дива треба.
І стогне тиша, і пече журба.
Гріхи, гріхи... Прости, Пророче-Отче.
Збувається найгірше: скрізь – ганьба.
Повірити очам своїм не хочу.
Міцніють думи, глибшають слова.
І пом’янули, і музей відчули.
Ніяка влада правди не схова.
Отут – ремонт. Про чистку теж почули.
Правдивих владомазів не бува:
свята Чернеча чи крута Говерла...
Лукавий – робить тільки на словах.
Добропорядний – словом гори верне.
Вже хто і як, і чим нам не кадив, –
аж захлинаються Дніпрові води!
І чваняться перевертні-кати –
освячені душителі народу…
Тож не мовчіть, як є вам що сказать
відверто й щиро про здобутки й вади.
Про що мовчить-задумався Кобзар?..
Байдужа надто і лукава влада.
На ярмарок ідуть, ідуть роки…
Одна в нас Мати. Нам тут разом жити.
Добродії, погідні земляки,
судіть самі, кому і як служити.
2004
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488959
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.03.2014
автор: Олександр ПЕЧОРА