***
Джерельце лісове, не знайдене ніким
У нетрях, де й нозі ступити важко –
Лиш темна папороть схиляється над ним
І воду п’є лиш пташка чи комашка.
Що тут із надр земних цілюща б’є вода,
Не знатиме ніхто й через століття,
І промінь золотий на мить лиш загляда,
Опівдні пронизавши верховіття.
Але воно живе, щоб напувать траву,
Коріння трьом смерекам освіжити.
Так – непомітно – може, я живу?
А може – тільки так і варто жити?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489039
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2014
автор: Лавинюкова Тетяна