Який же ми таки народ наївний,
що нами досі правлять бандюки!
Усі ми, кажуть, – діти України.
А звідкіля ж беруться байстрюки?
Тут кожен має на папері волю.
За землю йдуть нерівнії бої.
Свободу мають злодії в законі
і кажуть вівцям, люди ми – свої.
Господарі ми тут чи приймаченки?
Обнімуться брати, а чи згорять?
В задумі з неба дивиться Шевченко.
Ще не збулися мрії Кобзаря.
О, скільки ще в ментальності прогалин!
По закутках співають солов’ї.
І родичі вже стали ворогами –
собраття і перевертні свої.
Є влада – незалежна від народу.
І зрадники, як водиться, свої.
Та як же нам позбутися породи
байдужих охломонів-холуїв?
А скільки люду ще клює на гречку!..
Солодкий цукор, та гірка ціна.
Якщо ти не баран, чи не овечка, –
тебе за гріш не купить сатана.
Мордують Україну янучари.
Чиї ви є, юродивці-кати?!
Своїсінькі чи найманці-бичари,
що вже змогли всі межі перейти?!
Невже ми – вороги, які ж ми друзі?
Чи в нас Вітчизна-ненька не одна?
О, небо!.. Беркатюзі – по заслузі.
Упав юнак… А в чім його вина?!
Вже снайпери вбивають патріотів
посеред мирних згарищ барикад.
Докерувалась зграя ідіотів…
Тому тепер вже скрізь ідолопад.
Спиніться! Годі! Далі вже – безодня!
О, скільки ще судилося нам втрат?!
Вже дивиться на нас небесна сотня…
Стояв Майдан… Пішов на брата брат…
О, скільки ще нам треба революцій –
уроків у одвічній боротьбі?!.
І звідки такі нелюди беруться?!.
Потрібна революція в собі.
Молитись на диявольщину годі!
Вже стільки марно репались лоби!
Вже стільки нині розбрату в народі,
бо нами досі правили жлоби!
А ми ж були довірливі, терплячі,
ошукані, зневажені стократ.
Давно в нас, браття, жили не волячі –
вже стільки крові пив двоглавий брат!
Ми ж досі зустрічали хлібом-сіллю –
свій чи чужинець, «гаспадін» чи пан.
І шанували зрадницю-Росію,
допоки в дім наш вдерся окупант.
Оце вже, кажуть, справді дожилися!
І хто ж це так нещадно повелів?
Імперський узурпатор вже сказився.
О Боже, захисти від москалів!
Господній карі неодмінно бути.
Сатрапи не сховаються ніде.
Подавиться таки кремлівський Путлер
і згине Бандюкович. Суд гряде.
Держави справжньої не буде доти,
допоки є перевертні-«боги».
Супроти зла єднаймось, патріоти,
щоб геть усі пощезли вороги!
Який страшний інформаційний вірус!
Імперська суть кодується в брехні.
До влади нині всюди недовіра.
І люди всюди кажуть: «Банді – ні!»
Вже Путін – наче Гітлер, а чи Сталін.
У відчаї здригається Земля.
Щоб гопники гвардійцями не стали –
з Майдану вітер, вій аж до Кремля!
Козацький дух, правдиву силу й волю
оновлюймо-плекаймо повсякчас!
Вкраїні славну здобуваймо долю,
щоб цілий світ із нами родичавсь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489114
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.03.2014
автор: Олександр ПЕЧОРА