Вертались лелеки до рідного краю,
У стомлених крильцях надія цвіла.
Зустріла їх матінка рідна із жалем,
Бо ворог її на куски розривав.
Не знає пташина,чи вити гніздечко,
Чи знову летіти у теплі краї…
Шептала берізка : « - не треба тікати,
Ніхто так не гріє,як стіни свої .
Не треба від долі тікати лихої ,
Бо доля щаслива згасає за мить.
Що Богом дається ,на все Його воля ,
Потрібно з смиренням усе те терпіть.»
У розпачі стали лелеки тай годі ,
Вожак їх розкрив свої крила старі,
- Не лишимо рідну матусю в негоді,
І дзьобом премудрі слова торохтів .
Берізка від радості віття схиляла
За мудрі і світлі слова вожака.
Бо хто у біді не залишить Вітчизну ,
Того не забуде і рідна Земля.
29.03.2014р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489141
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 30.03.2014
автор: леся квіт