у солов’я з горла витягують щебет
у сонця крадуть тепло і світло
в квітів відбирають останню сорочку – росу
а що мені робити коли в мене нічого немає
крім віршів та Богу відомого імені
де подітись коли кожна стіна прикидається обрієм
а папір пише мене пером
та ще й цей верлібр не дає заснути
як і кожен попередній і всі наступні після опівночі
якби я не чув в цій тиші власного дихання
то подумав би що я не автор
а ліричний герой власних віршів
але то так
нюанси
все що мені залишається кинути виклик снам
і не думати що завтра (вірніше вже сьогодні)
страшенно хотітиметься спати
та не буде такої можливості (хоч і неділя)
бо в мого друга Романа Бойчука День народження
(мені здається що він його діти і дружина – мої родичі)…
… Боже
невже моє життя
перетворюється в поезію
а поезія стає життям…
… дівчино з квітами в очах
хочеться щоб ти це читала
і покохала мене таким
яким я є насправді
бо Ти неідеальна – краща за всіх ідеальних
і тільки Ти вживатимешся з моїм БожеВіллям
до якого вже починають звикати
слова і ангели …
та поки не спалахнув світанок
я йду битись за те щоб повернути
солов’ю солов’єве
сонцю – сонцеве
квітам – росу
(кесар почекає!)
Богу – Боже
всім – своє
і останні думки з якими я (хоч на трішки) засинатиму
і перші – з якими я прокидатимусь
будуть такими:
Дякую Тобі Господи! Спасибі Діво Маріє
за Дар Слова за Любов і Благодать
та за це солодке прокляття – не спати
розпинаючи серце віршами
во ім’я Творчості
із благословінням Творця
Амінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489179
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.03.2014
автор: Олександр Букатюк