Обіймають верби волохаті
Синь дзеркальну чистої води.
Похилились круглобокі хати.
В туркотінні плачуть голуби.
Переспілі квіти незів’ялі
Обіймають оксамити трав.
Скільки юної, невинної ще п’яні
В себе край мій рідний увібрав!
Рідна хато! Мов зоря нечесана
Розтулила ти пошерхлі губи.
Кочерга пощербленими веслами
Розгрібає полум’я у грубі.
В стукотінні завмирає серце,
Десь гурчить несправний тракторець.
О село моє, життя мого люстерце!
Як тебе кохатиме митець!
Наче баба в сірому халаті
За квасолею іде в город,
Обіймають верби волохаті
Синь дзеркальну ясно-чистих вод...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489242
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 30.03.2014
автор: URANIA