Сиділа, нами забута в холодному куті,
І догризала черствий, малий окраєць хліба.
Натягувала светра на плечі свої худі,
Вона мовчала, хоча їй пекельно боліло.
Забита,забута, пригноблена, залякана, зла.
Кусала губи холодні, стелю молила.
Ходити і бігати босоніж уже не могла.
Бо ми її зрадили і ледве не вбили.
Так плакала гірко наша любов-сирота.
Від відчаю та горечі горло зривала.
На неї спускалася смерть німа й сліпота.
Вона вже зневірилась й повільно вмирала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489495
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2014
автор: Олька Оленька