звикати до слів і пауз між ними,
як завше, видовжених у хроносі
мої рибини очима кліпають
в підземних водах,
мов замордовані
до них по східцях вологою скочуюсь
і наодинці
і під містами
боюся здатися їхнім голосом
останнім маренням
сном останнім
відтак видніюся на поверхні
і терпнуть ноги
і щось говорю
стою у черзі за хлібом свіжим -
годую риб
в собі
голодних
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489549
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2014
автор: Іванна Шкромида