Гуде м'яка перина вишнецвіту,
Ввійшли у квітень легіони бджіл, -
Сполохати не сміє тихий вітер,
Тендітні пелюсткові вітражі.
Настирне сонце сипле в діри міддю,
В шпарини до парканів і горищ,
То зводячи химерні піраміди,
А то - танцює дригом догори.
Бруньки вже набубнявіли котами,
І кожна десь у мріях - стиглий лист,
На радощах бусли заклекотали,
Протяжно, як міфічний василіск.
Сорочці не сховати пульс артерій,
Я весь - суцільна автомагістраль,
І кров моя нестримна, мов пантера,
Чом лину до небесного люстра?
Везувій, що фонтаном б'ється зліва,
На піці ейфорії пояснив:
"Ти перший і останній Генріх Шліман
Цієї невідкритої весни."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489562
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2014
автор: Олександр Обрій