Родина

Ми  забули,  що  ми  родина,
Ми  забули,  що  ми  сім'я,
Що  усім  нам  одна  єдина
Наша  мати  життя  дала.

Розлетілись  по  світу  діти,
Кожен  долю  шука  свою,
Хто  нам  скаже,як  далі  жити?
Розгубили  ми  всю  рідню.

І  тепер  кожен  сам  за  себе,
І  з  бідою  на  самоті!
Нам  образи  забути  треба,
Бо  всі  разом  колись  ми  щасливі  були.

Як  збирались  усі:  батьки  і  діти
Повечерять  разом  за  одним  столом,
На  столі  красувались  весняні  квіти,
Пригощала  матуся  запашним  пирогом.

І  казав  нам  батько:"Любі  діти,
Пам'ятайте,  що  ми  -  сім'я.
Нехай  доля  у  всіх  буде  світлою,
Без  образи,  без  зради  і  без  каяття."

І  пішов  тоді  батько  далеко  у  вічність,
А  матуся  змарніла  та  й  слідом  пішла.
І  тепер  вони  разом,  де  сходить  сонце.
Поглядають  у  смутку  на  нас  здалека.

А  ми  розлетілись  і  всі  сам  за  себе.
Тепер  розумієм,  що  ми  не  -  сім'я!
Були  у  житті  і  образи,  і  зради  .
Та  тільки  у  нас  не  було  каяття.

Що  робити  тепер  нам,  матусю?
Рідний  батьку,  як  далі  нам  жить?
Як  дітей  нам  любові  навчити?
Бо  самі  ми  не  вмієм  любить.

Ми  забули,  що  ми  -  родина,
Ми  забули,  що  ми  -  сім'я,
Що  усім  нам  одна  -  єдина
Наша  мати  життя  дала.

Автор:  Зоя  Журавка

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2014
автор: Зоя Журавка