Зашиваєш мою свідомість білою грубою ниткою
По чорній канві - я без розуму
Від цього божевілля, невідання, ризику
На тебе стаю трохи схожою
Старанно проколюєш мої мрії циганською голкою
Гарно виходить - я вже на небі
Від сірого відчаю, пригнічення,сорому
Стаю потрохи схожа на тебе
Який візерунок ти вибереш? Невже чорно-біле сяйво
Твоєї душі - я розчулена
Переливом тонів і прозаїчністю барвів
Тебе у тобі ж і загублюю
Зашиваєш мою свідомість - певно, своєї свідомості
Тобі замало - забрав і мою
Так непомітно, гірко, солодко і болісно
Зустрінемось в пеклі чи у раю
Зостанусь для себе чорною матерією відомого
Творчого заспіву - моя душа
Від еклектизму думок увечері втомлена
У скрині схована, не спокушай
Зустрічами, вишиваннями, латками взаємних ілюзій
Я вже була на небі - сьомому
Піде́мо, коли хочеш божевілля, напруги
Не в рай - на задвірки свідомості
Знайдемо там полотна - виткані кольорами незримості
Межі знання - тобою розбито
У щось невпізнаване, але навіки цілісне
У першодень взаємного світу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489761
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.04.2014
автор: Siya