До вірша Н. Мазур «Чекати вмію»
Як сина, вже на протязі століть,
Мене ти шанувала і любила,
Та завжди проти тебе була сила…
І ось прийшла ота жахлива мить…
Від рідної землі, немов ножем,
Відрізали мене і сплюндрували,
Вони давно собі метикували,
Що ти не в змозі захистить мечем.
Погнали люд, який любив мене,
Забрали військо, що тримали в зраді,
Вони ж при орденах і при параді,
Зігнути захотіли всім хребет…
Прости Матусю – «олухи» були,
Що «брату» вірили, немов своїй родині,
Як зрозуміли, що біда в країні,
Ти нам тоді підставила плече.
Прошу тебе, матусенько, прости!
Нехай «наш брат» зніме з обличчя грим,
Бо я, як син, що називають - Крим,
Повинен з Україною цвісти!
Без тебе, Нене, не залічу ран,
Рахуй мене довічно своїм сином,
Як хмари розійдуться понад Кримом,
До тебе, Рідна, повернуся сам!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489974
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2014
автор: Віталій Назарук