Усміхаймось до світу, горнімось душею до світу,
Сіймо радість пресвітлу у ріллі минаючих днів
Якщо хочемо, друзі, щоб завше на власній орбіті
Дозрівали в одвіт щедрі грона поживних плодів.
Скільки б ми не шукали від нині до древнього роду
У сувоях нетлінних прадавніх віків і епох
Скарбом вічним, незмірно багатшим за злото
Для людини,як сонце, святиться добро і любов.
Все минеться із часом – розвіється прахом і пилом:
Пристрасть, сила, безтямна жага сподівань,
Лише житиме пісня, де серцем даровані крила,
У якої безсмертні, нашептані Богом слова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=489987
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2014
автор: stawitscky