В гнізді сидіти, наче вилуплена пташка,
Коли беззбройний люд паде, вона не сміла.
Її голівка між шоломів, мов ромашка,
На Інститутській у день розстрілів ясніла.
Косила куля, наче косить серп колосся,
Тіла бійців, стрілою мчали санітари.
Жахіття! Страх! І це кульбабове волосся…
Відважні люди… і продажні яничари.
Спинила жінка біг. "Син дома жде!" - згадала.
Життя забилось, понеслось, мов хмара виссю.
- Болить! Рятуйте! – десь проникло залунало.
Ну, як назад відступиш тут? Побігла риссю.
Синам чиїмсь вона життя урятувала.
І відбул́а додому, як заснуло лихо.
Багато днів геройку цю шукала слава –
Не знала жінка, працювала собі тихо.
І ось знайшли її. Щоби представить люду,
Просили в Київ… Опустила долі вії.
- Як не дай Бог, знов буде кров, тоді прибуду.
А так… Підняла очі… – в них цвіли лелії.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490057
Рубрика: Присвячення
дата надходження 03.04.2014
автор: Крилата (Любов Пікас)