Урвала нічка залишки теплого дня,
Шатром зірковим заусміхалось небо.
Гризуть думки, неначе ненаситна тля,
Кожен формує власне внутрішнє псевдо.
Хтось бачить життєву суть в наживі, златі,
Іде, десь і по головах, аби вперед.
На згадку: дитинство, пряні сіножаті,
Стелили трави там мені строкатий плед.
І линув жайвір співом у високосся,
Тією піснею бринів простір увесь.
Житечко перепліталося колоссям,
Босоніж я відчувала землиці твердь.
Вбирала ту благодать цілісно в душу,
Щоби пройти шляхів ту незвідану даль.
Усталеності правил нічим не зрушу,
Якби стала розтоплена у грудях сталь.
04.04.14
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490359
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2014
автор: Валентина Ланевич