Земля здригалася,
тремтіла,
конала в перших корчах смерті,
а ми її
розбите тіло
продовжували жерти,
жерти!
Зірки нас кликали до себе
з її пульсуючого жерла,
мільйон разів
чорніло
небо,
а ми все жерли,
жерли,
жерли!
І в час, коли вона востаннє
у тектонічнім
корчі
миті
здригнулася з німим проханням,
що ми вже не могли здійснити,
під траурні
пісні
розлуки
ми сіли
в кораблі зі сталі,
ми всі трималися
за руки,
Земля ж
руки
не дочекалась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490448
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2014
автор: Nikolasson