"Смерть.
Закінчення життя.
Для чого і для кого ?
Сенс ? Завдання ? яка мета ?
Померти, щоб завтра не боліло,
не тривожило і в душі не тліло,
і, звичайно, щоб не пекло -
заради цього варто купити мило або ж вибігти у вікно.
Спокій.
Назавжди спокій.
Рівновага між тілом і волоссям,
між серцем і думками.
невже таке банальне щастя сталось так одразу, так раптово і без прологу,
без слів : " прощай і не чекай мене завтра біля входу" ?
Смуток.
Тривога.
Біль такий, що не здолає ні одна особа.
Біль понад норму і сльози важкі -
нема вже і ніколи не буде її.
Згадай хвилини щасливі -
Хвилини любові, бажання і сили.
Згадай всі моменти із свого життя,
бо те життя - то завжди була вона.
Згадай, бо ж більше нічого робити,
запізно вже щось їй у могилі говорити -
не почує.
Тобто, вже не скаже слова.
а прикро ?Ну, дорогенький, така була дорога.
такий був вибір твій учора.
такі слова твої були тоді,
коли прийшла вона до тебе зовсім без розуму і в журбі.
Немає сил комусь щось пояснити,
комусь щось тлумачити, теоремами життя і означеннями доводити.
коли погано, коли болить,
коли ти чуєш, як душа хрипить -
тоді не варто далі жити,
не варто змушувати себе ходити,
не варто мучити себе і світ довкола.
це не Африка, де кожна людиня цінується на рівні Бога.
Не страждай - снікерсни,
відпусти себе,
подаруй релакс душі, подаруй релакс собі.
тебе ж тут нічого більше не чекає,
не тримає, зовсім не тримає.
подаруй життя тому, хто дійсно цього бажає.
Піди з дороги - не треба ще однієї одиниці поганого народу.
Йди.
Назавжди.
Як герой. бо далі гірше
далі піде рак, а там і алкоголь.
"У мене рак, а я повен молодості, сил і жажд.
і цей діагноз у мені років зо два.
мамо, невже твоя дитина скоро помира ?!
помре у свої двадцять два.
У мене рак, а я не скуштував життя.
Я відкладав на завтра думаючи, що буду жити років так до ста.
я відкладав свої важливі справи, я не приходив на зустрічі із товаришами , я не ходив на пари, бо ж ще попереду життя.
але, не тепер , коли помру я у років двадцять два..
У мене рак.
Це біль, це смерть досить важка.
коли ти на очах матері і батька просто помира.
коли болить, а не зробиш ти нічого,
бо тут вже не твоє слово, а слово Бога.
У мене рак, але я не плачу, я сміюся.
із сльозами я народився тому із сміхом назад я повернуся.
Єдине про що жалію- не цінував життя.
важливі і останні хвилини витратив на їжу, сон і безглузді і не потрібні слова.
У мене рак. помру чи завтра , чи в неділю,
але й так і не сказав своїм батькам, як люблю їх сильно і безмірно
не сказав я друзям, як без них бува погано,
і дівчині коханіій не сказав, щоб не приходила вона завтра рано..
У мене рак, я ще зовсім не кохав..
бо я ще не закінчив універ,
бо я ще не назбирав грошей на новенький Nissan GT-R... "
Без жалю. Без сліз. Із усмішкою. Із словами:
"Люблю тебе,
кажу, пишу це я в останнє.
люблю не перший день, не першу пору.
тебе і тільки ,
завжди,
тебе одного.
Не забувай ті дні і ночі,
ті сварки і розмови,
щирі повідомлення й стежки, які вели нас не на шлях "додому".
Люби ти так, як я цього бажала,
не ображай- ні одна цього не жадала.
Пам*ятай, бо є що пам*ятати..
З тобою - завжди,
хоч і варто це було тобі сказати.."
Закінчилась казка, але немає щасливого кінця -
Любов не з*єднала молоді серця.
Така воля.Така доля. Такий іїхній фінал.
Хтось любить і разом помирає.
а хтось, щоб не любити, іншого залишає..
Можна любити до нестями,
але не змогти сказати,
не змогти донести йому це своїми устами.
Любити - не означає разом йти,
не означає - "разом і назавжди"," разом і завжди".
Любити - вміти відпустити, побажати кращого життя,
бо ти не взмозі дарувати йому насолоду від цього кохання -
із тобою він помре, бо ти помреш ще молода.
Любити.. роками із кожним днем,
не дивлячись на те, скільки від цього кохання у тебе проблем.
Любити - попри все,
попри всі тривоги,
забувши грубі слова і сльози, які були так невчасно і так не потрібно у ті роки щасливої пори твої життвої насолоди.
Любити сильно,
дати свободу,
назавжди відпустити - нехай знайде свою дорогу.
Мовчати, бо все в тобі.
в тобі.
навіки .
назавжди у тобі.."
і якось так, і оглядаєшся назад.
чи є десь слід твій , чи, можливо, знак.
чи є хороше, чи нема.
хто пустить сльозу, коли ти помира ,
хто скаже слово, коли будеш у труні -
друг близький чи ворог найзапекліший у твоєму житті ?
Життя..
не знаєш, коли прийде кінець.
не знаєш, як ти і від чого, чи від кого ти помреш.
живемо, бо будемо ще жити,
бо життя довге і встигнемо все зробити.
а ні, а якщо завтра - це кінець ?
а ми так і не сказали, і не зробили,
когось образили словом і так пробачення і не попросили.
з кимось ворогуємо роками, а смерть прийде .. і так залишиться навіки в душах наших і без того поганих.
комусь щось не сказали, щось важливе, щось вагоме, але ж смерть прийде і не подивиться на те, чи ви до неї вже готові..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490545
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.04.2014
автор: taniyaa