Я звихнутий димом осені,
Він в шкіру мою запечений,
І разом життя проносимо,
Завдавши мішок на плечі ми.
Я холод вдихаю ввечері,
«Доріжки», одну за другою…
Я знаю, що й так приречений –
Це спосіб боротись з тугою.
Із вітром воджусь подекуди,
Як в край наш його десь винесе,
Від нього несе здалеку ще
Цигарками, снігом, «Гіннесом».
(Він класний чувак, скажу я вам,
Хоч міри й не має в випивці…
Хурделиця, буря, курява –
Це все його п’яні витівки.)
Я вмію мовчати з тишею –
Зі згоди її негласної
В співавторстві часом пишемо,
Та я всі права привласнюю.
А часом, коли зберемося, –
Дими, вітер, тиша, будуть всі –
Вливаємо чай у термоси
І йдем на порожні вулиці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490746
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2014
автор: Nikolasson