Життя свого не передбачиш.
Що завтра буде, не збагнеш,
Кого зустрінеш, кого втратиш,
А що загубиш, що знайдеш?
Так жити треба, щоб стежина,
Якою йдеш своїм життям,
Була не схожа на руїни,
А цвіла пишно, як той сад.
А в тім саду весняні бджілки
Нектар збирали, що ти сам
Посіяв словом, вчинком,
І сором, щоб тебе не брав.
[i]Щоб далі жить, дивитись в вічі
Усім, хто поруч, хто по зад.[u][/u][/i]
Тобою, щоб гордились діти
Своїм життям їм приклад дав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490943
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2014
автор: Зоя Журавка