Щоденний біг по замкненому кругу,
скажений темп затягує в свій нурт:
все ні́коли дзвони́ть старому другу
чи біля вогнища рідню зібрати в гурт,
помилуватись квітом у садочку
чи, як колись, у молоді роки,
розслабившись в тіньочку, в холодочку,
вдивлятись в вічну течію ріки,
пливти думками з чистою водою
аж до далеких і чужих морів...
Коли ти, не квапливою ходою,
не стрімголов, а тихо парком брів?..
Коли вдивлявся у свою кохану,
слова підтримки ніжно говорив?
Чи квітку клав їй на подушку зрана?..
Коли безумні витівки творив?
Вже й не згадаєш. Поспіх, біг по кругу,
мов п'явки, смокчуть сили, тягнуть в нурт...
От, подзвонити б ще живому другу,
зібрати рідних поріділий гурт...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=490965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2014
автор: Світлана Моренець