Дивнії ди́́ва дарує нам осінь.
В смуток тривогами щастя вплітає.
Грані реальності – їх вже немає,
Й серце стихає, і знову голосить...
Паморозь перша ляга на волосся,
Золотом жухлим укрились надії...
Та дивно те, що ця ковдра їх гріє –
Справді, дива нам дарує ця осінь!
Слід за пташка́ми, здається ж летіли
В обійми Вирію мрії й жадання...
Та руки гріє вже котре зітхання,
І лід геть з душі відповзає, безсилий.
Осінь, здавалося б – смуток і холод,
Звідки ж взялося це диво? Не знаю...
Серце ж б’є в грудях, мов шепіт – чекаю...
А на вустах березневий той солод...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491041
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 08.04.2014
автор: Андрій Майоров