По суті ніщо не буває постійним,
Бо будь-яка користь прямує до рук.
Ти небо своє називав благодійним,
Жадав осягнути, просився порук.
Пластина за сонцем, ось восьма, дев'ята…
Ти думаєш, все це? Не квап свій інстинкт.
Космічний парад може дати початок
Безглуздих чекань, рокової мети.
Достатньо лише попросити прощення
У, майже знесилених, хмар золотих.
Радіти тому, що прийшло сьогодення,
Чекати знадвору. Чекати усіх.
Десь ходе весна… відчувайте, любіте
Сльозу, що наповнить дзвінкий водограй.
Зимою тобі так не хочеться жити.
Тікаєш у, сонцем попечений, гай.
Я знаю, що сни твої віщі дедалі,
Та не попрямую, мене не чекай.
До неба твого, що згоріло від жалю,
Заходитиму я до тебе на чай.
листопад 2012.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491059
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2014
автор: Митрик Безкровний