Щойно прочитав одного вірша... Одного із сотень( а, може й тисяч?) надрукованих сьогодні... Звичайний вірш, один із тисяч написаних сьогодні, один із десятка прочитаних мною.
Цей вірш ( а, може, і без того збудженому мозку, допомогла енна чашка кави?) став останньою краплею. Думаю, авторка не сильно образиться, якщо я дозволю собі зацитувати його.
SERA.fima ::
До вас, кляті брати-сепаратисти.Ми ходили до однієї школи, ви мешкаєте по сусідству, ми дихаємо одним повітрям, саме тому я не можу збагнути – чому?
Я не вмію складати строфи,
За освітою (сміх) бухгалтер.
За хвилину до катастрофи
Кожне слово чогось, та варте.
Ви послухайте, браття, сестри,
Рідні, зведені – неважливо.
Як ви смієте хаос нести,
Заважати всім жити щасливо?!
Вас, мов з ложечки, годували,
Просвіщали, давали ліки,
А ви матір свою продали
І заради чужої втіхи.
Обміняли ліси та річки
На рублі, паспорти, горілку;
Пов’язали бездумно стрічки
І зламали навпіл сопілку.
Ваша пісня - то крик предсмертний,
України мелодія – вічна.
В нас на кобзі грає безсмертний,
А у вас є лиш лялька сценічна.
Не збираюся вас благати,
Попередити тільки мушу:
Ви для тіла звели вже грати,
Та врятуйте хоча би душу!
Я не знайомий з авторкою, знаю лише, що вона харків'янка, пише гарні вірші і , напевно, гарна Людина...
Але мене дістало... Все дістало. Наша імпотентна влада... Та біс із нею, з владою. Всяка влада є або імпотентною, або маразматичною, або ( як висловився один політик) ліберастичною. Розібрались якось би з владою.
Мене дістали колишні владні, тепер незрозуміло які політики. Оте бидло з "рускай хвамилией" і навічно приклеєною нахабно - ідіотською посмішкою, чола якого явно торкнулася рідкісна хвороба "кретинізм". (Уявляєте, справді є така, нехай пробачить мене Бог за образу хворих людей). Воно віщує з різноманітних ток - шоу про "другую точку зрєнія". Яка в біса другая точка?! Яка може бути другая точка, коли йдеться про цілісність держави?
Мене дістали уповаючі на Бога ( та Європу) людинолюбці, готові "возлюбити ворога свого"... от тільки чи ворог відповість взаємністю. Ви уповали три місяці. Тепер ми оплакуємо жертви того "уповання". А Європа... Європа закликає нас до толерантності. Будьте толерантними до гвалтівників. Продажна дівка Європа, тіло якої роз'їдають сифілітичні виразки. Вона зваблювала нас висохлими зморщеними грудьми старої куртизанки, видаючи їх за ніжні перса цнотливої дівчини. Демократичні цінності - це міф. Для тієї старої почвари існує одна цінність - грубі гроші. Ми повірили в той міф, ми почали матеріалізувати його, ми мостили дорогу до нього своїми трупами. І що Європа? Європа злякалась... Ми занадто високо підняли планку, вона не в змозі дати нам того, чого ми бажаємо. Старече тіло не замінить юної дівчини. Це, ніби, коли ти хочеш кохання, чистого і щирого, а тобі пропонують задоволення похоті. Людинолюбці боялися ( і бояться) відповідати силою на силу,бо Європа, бач, не зрозуміє. Зрозуміє, повірте. І буде дивитися крізь пальці, як дивилася крізь пальці, коли рвали на шматки Каддафі (хоч помер, як офіцер- зі зброєю в руках, а не втікав, як злодій і не розповідав потім казок на кшталт " в мєня стрИлялі" ). Та не в Європі, зрештою, справа. Ми будемо там, повірте, будемо, як би пафосно це не звучало. Тільки, не як жебраки з простягнутою рукою, а як переможці. Та хтива бабуся стагнує. Як би дико не звучало сьогодні, але події в Україні - це початок кінця імперій. Як Східної, так і Західної... І стануть колись пліч о пліч, ніби в давній легенді, три брати: Рус, Лех і Чех...(коли кажу Рус, то маю на увазі не самозвану фіно-угорську моксель). Але то буде КОЛИСЬ, а сьогодні мене дістало.
Я завжди був терпимим до мов,релігій, інших точок зору... Я стомився. Стомився розмовляти з тими, хто не хоче чути, доводити тим, хто не бажає чути доводів. Стомився бути терпимим...
Мене дістала жменька маргіналів, які віщують від імені міфічного " народа Юго-Востока". Дійсно, чому?! Чому я маю дихати з ними одним повітрям??? Чому мої діти мають вчити мову чужої батьківщини лише тому, що хтось вважає мою рідну "телячою" і не бажає нею володіти. Чому я, на своїй рідній землі, у розмові зі співгромадянином маю переходити на російську,щоб він мене зрозумів? Так я виявляю повагу до нього? А чому він не виявить поваги до мене?! Їм не подобається влада, мова, прапор, держава?! ЧЕМОДАН - ВОКЗАЛ - РАСЕЯ!
Знаю, що мій опус мало хто прочитає, тому що виставляю його в нечитабельний і нерейтинговий час. Але я не політик, не великий літератор і мені байдуже до рейтингів. Я сказав те, що мав сказати, бо в мене накипіло і мені болить.
P.S. Можливо, образив чиїсь почуття, але мені остогидло, коли ображають мої. Я стомився терпіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491266
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2014
автор: посполитий