Сумливе…

Не  журися  ,  що  осінь  пізня,
Що  на  скроні  впав  перший  сніг,
Покохати    ніколи  не  пізно
І  признатись  у  цьому  собі.

Діти  виросли,  вже  закохались,
Ми  ж  з  тобою  ,  немов  уві  сні,
Просто  довго  тебе  я  шукала,
Просто  пізно  зустрілась  тобі.

Хай  зимові  страшні  заметілі
Не  остудять  палких  сердець
Просто  двоє  людей  захотіли
Своє  щастя  знайти  на  кінець.

***

Тихо  падає  цвіт,  опадають  листки,
Я  уже  не  така,  ти  уже  не  такий.
Срібним  інеєм  сад  затуманив  твій  зір,
А  ти  рвешся  вперед,  чогось  треба  тобі.
Листопад,  листопад,  твоїх  літ  рясний  сад,
Я  ще  хочу  весни,  ти  не  хочеш  назад.
Доле  ,  дай  нам  краплину  земного  буття,
Ну  а  потім  хай  буде  вже  інше  життя.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491287
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2014
автор: Паснак Марія