Життя, чому ти так різнишся від казок,
Що мати, пестячи рукою, вечором читала?
Чому складаєшся з образ, принижень і пліток?
Казок жадала, а на тебе не чекала!!!
Як мухи бруд мене, життя, ти так любило?
А де омріяні вершини, небо, сонце, квіти?
Ти дало серце, а йому чому дало так мало сили?
Його з каміння, а не з кришталю ти мало би зліпити!
Глухе каміння і йому було б байдуже,
Що слабший той, хто вірно і безмежно любить.
Що ніж устромить той, кого роками кличеш "друже".
І той, заради кого дихаєш, тепла в собі не збудить!
Життя, так забери собі навіки клятий той кришталь.
І камінь краще дай - я буду так мертвіша!!!
Ім"ям твоїм я наречусь, сховаю душу за вуаль.
Пробач, життя, та так в тобі простіше...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491352
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.04.2014
автор: LiTanka