Оповита журбою тиша
Ділить навпіл згорівший світ,
І вона всередині глибша,
І у неї яскравий цвіт...
Синьоока принцеса долі,
Що по струнам виводить знов,
Дві зорі у своїй долоні -
Це її, лиш її любов.
Ділить тихий світанок вітер
Смутком звуків. Та їх нема...
І цвітуть її білі квіти
Там, де сяє нова весна.
Все це просто затихша тиша,
Бо слова - застарілий вік,
Біль зірок не на мить сильніша,
Ніж ота, на яку прирік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491588
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2014
автор: Невідомська Вікторія