Мене мучить питання, не зовсім просте,
Яким чином з’явились мутанти в родині?
Як на ниві, де колос добірний росте,
Проростає кукіль? Звідки риси звірині?
Що сталося з нами? Як же сталося так,
Що цураємось роду і свого коріння?
Сучі діти, як зграя скажених собак,
Україну цькують без докорів сумління.
Найзапекліші в світі її вороги,
Ті, у кого в роду українське коріння.
Так багато таких яничар навкруги,
Як проріс цей кукіль? Де взялося насіння?
І чому лише там, на російській землі
В українських родинах ростуть яничари?
Чим отруюють душі нащадків в Кремлі,
Що з’являється лють, нетерпимість і чвари.
Та чому, лиш коли, роздвоївши язик,
Починають кусати, впускати отруту,
Та готові вхопити рідню за кадик,
Замість слів матюки, несуть злобу і смуту?!
Ще міняють закінчення прізвищ на «ов»?
Мімікрія – ознака тваринного світу!
Слабке виправдання, «что живя средь волков»
Всі повинні у зграї по вовчому вити.
Не знаходжу пояснень і виправдань теж,
Україну не можна і рід зневажати!
Немає різниці де і з ким ти живеш,
Бо Родина – святе, Батьківщина і Мати!
10.04.2014 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491652
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 10.04.2014
автор: Мирослав Вересюк