(сатиричні роздуми про месіанське турне деяких дрібнопомісних осіб у Київ-2011 для святкування річниці початку масового хрещення Русів, та про інші аспекти і перспективи вражого сусідства. серпень 2013 р.)
Ми, вкраїнці, із прада́вна,
що́день молимося справно:
за Вкраї́ну й мир, натерши мозол́і́,
за вселе́нську, Бо́жу ла́ску,
і здорову, си́ту па́ску
із замо́реної вла́дами землі́.
...
Знову, вко́тре, пе́ред взо́ром
членик «Роспотребнадзо́ру» -
Україні - "свіжа" новина́:
Віднайшли в цукерках наших
ряд токсинів, однозначно,
для російських нутрощів хана.
А тим па́че їхні фля́чки,
не з шанхайської гарячки,
не від водки і кремльовської води,
а від си́рників вкраїнських,
і боржо́мчиків грузинських,
вже зазнали чорної біди.
Там, при Спаській, добре знають -
У всьому́, що споживають,
причаїлась роду-зе́мленьки душа́.
Не змигне́ш - і вкоріни́ться,
українська чи латиська
у "загадочну", не варту і гроша́.
І не дивно нам сьогодні,
що до св’ята, принагодно,
до духовних, спільноруських іменин,
мамі руського народу
членик «рос-потреб-роздору»
здарува́в на солодощі кпин.
Кажуть тітки малотемні,
що тепер усі котельні
на «Рошен» і «АВК» переведу́ть,
бо лукаві Пироже́нки
не такі вже хороше́нки -
не какао, а смолу в ґлязу́р кладу́ть.
А сусідка, по буфету ,
мовить, бридячи конфету,
що Петро, на трон гетьманський застовпив.
Й ніби, нинішній підца́рок,
(через шефа), на подарок,
то́му "бізнес-обріза́ння" замутив.
Що грядуть великі зміни.
І спасення від руїни
Принесуть лише невинні, на крові́.
Що ось-ось весь світ здригнеться,
І комусь тай відригнеться
Все, що було понадкушене тоді.
А іще беззубі дами,
склавши руки над носа́ми,
тайну хре́щення, з під грифу, видають -
що князь, Сонцю на подобу,
ру́сичів хрестив на пробу.
Пробне хре́щення було́ тоді, мабу́ть.
Що "месі́я" мчить зі сходу
до вкраїнського наро́ду,
а не з півдня, чи із західних краї́в.
І тепер, уже́, до пі́ру ,
нам дадуть "правдиву" віру,
а не те, до чого нині ло́ба бють.
Хоч і правиться все ла́дно,
не затве́рджене докла́дно,
не того́ владики в нас печа́ть.
Темним ду́шам, відповідно,
царства Божого не видно
і тяже́нько неПутивим шкутильга́ть.
Поїзди́ летять зі сходу
до немиТного народу,
в них духовні браття і братки́.
Боже слово, то і діло,
розсіва́ється уміло
крізь свар́овські і броньо́вані шибки́.
Знов і зно́ву зві́дти чу́ють
«Воєди́ную, св’яту́ю…»
(ні не церкву, а Расєю, ніби Русь.
Захудо́блені - у стадо.
Заганятимемось ра́до,
бо слав’яни ми, кілко́м хреще́ний люд).
"Що надув брат почати -
у Москву всіх позганя́ти,
у ріку, і ки́євців тако́ж.
Там на но́вий лад масти́ти
й по-ца́рськи причасти́ти
кро́вію, увесь незгідний зброд."
Агітпо́тяг так і бли́ще.
Тим хто в ньому – зна́чно ближче
і до Бога, і до всіх його дарі́в.
Навіть перші християни
не вдержа́лися б від ма́нни,
що на ни́нішніх, набли́жених, спусти́в.
Месіа́нство - сла́вне діло
коли в рясі сите тіло,
і як пропові́дне ді́ло до снаги́.
На нехре́щені ще ба́ні
йшли босо́ніж первозва́нні,
а "кири́ловці"? – на втра́чені корми́.
Кажуть, що отой Мири́ло,
не таке просте́ правди́ло,
а найвище з помі́ж всіх помісних правд.
Гля́нув би пресвітлим оком -
невідспіваний під бо́ком,
та й Кремлі́ іще не хре́щені на лад.
«Іч кого узявся вчити,
за́ступ в руки і роби ти,
чи в Кана́ччикову дачу тру́ти сказ.
Із «Всея́ Русі́» знаме́нням
і всехвальним одобре́нням
осквернителя очи́стимо нараз.»
Борони́в би Біг учити.
На своїх би двох ходи́ти,
І коли батьки́ живі ще - благода́ть.
Та і не моє це діло,
що до за́повідей, вмі́ло,
приплели́ «слов’янів пов’язать».
Але все ж гніти́ть під ди́хом,
що услід за східним лихом,
(що у нас бродило ще з часі́в орди́),
враз, вилазить бородате,
і давай вже, маєш, на́те:
«Об'єднаємось, щоб не було́ біди́».
І яким кінце́м загро́зи,
Що довко́ла, мов зано́зи,
нас в "московськім православ'ї" омину́ть?
Так, кори́то стане бі́льше,
але звідки Бога більше,
звідки совісті слов'я́ну додадуть?
Потім дай йому́ і пра́вих,
і усіх що є в державі,
десяти́ну і поду́шне подава́й.
Бо й Христо́с у них праві́ший,
і сино́д у них мудріший,
і в Сибі́ру є доро́ги - про́сто в рай.
Знане ді́ло, різні си́ли,
Русь не раз перехрестили,
по ново́му, по об'єднаному все,
і ламали хлопську шкі́ру
на "правдиву", ца́рську, віру,
та невже, нам знову щастя це, невже.
Так, іще би зрозумі́ло,
що на це, приватне ді́ло,
взя́вся фю́рер-цар лама́ти сме́рдну суть,
але ж тут - осо́ба в ря́сі
і при всій його підря́ссі –
Бо́же сло́во, а не війн грядущих ждуть.
Чи приви́ділось, чи зда́лось, -
Як би лихо не воздалось,
Свят, свят, свят, - від цих бояр-гостей.
Бо у світі так ведеться
вслід за духом - тіло преться,
як би знову нам не втратити костей.
Сидимо́ із дру́гом в ба́ні
(він із ру́ских, із Казані),
у колиску православ’я прилетів.
Па́римо зчерствілі ду́ші,
І змиваємо у ду́ші
Бруд минувших, і грядущих, наших, днів.
....
1.08.2013.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491715
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.04.2014
автор: Андрій Чернівець